Вертіївська громада
Чернігівська область, Ніжинський район

Історична довідка

Веркіївка виникла на початку XVII ст. на землях, що звільнили польські та українські війська від московської влади. За адміністративно-територіальним поділом село входило до Ніжинського староства Київського воєводства і в 1635 році належало польському шляхтичеві Веркію Осишковському. Від цього імені воно й дістало свою назву. Місцеві жителі жили з хліборобства і скотарства. Сотня ж, утворилася 1654 р., коли реформували Ніжинські сотні, з цих населених пунктів її й створено. За час існування (1654-1782 рр.) постійно перебувала в складі Ніжинського полку.

Веркіївці брали активну участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. За переказами, навесні 1648 року козаки розбили в болотистій місцевості на схід від села польський урядовий загін. Урочище, де відбувався бій, і досі називається Ляхівкою. 1649 Веркіївка стала сотенним містечком Ніжинського полку.

За переписними книгами 1666 року в містечку налічувалося 152 двори козаків і селян, які займалися хліборобством та скотарством. У їх господарствах було 112 коней та 156 волів. Селяни відробляли щотижня по 2 дні на користь ніжинських полковників, доставляли їм продовольство до двору. З часом посполиті та козаки розорялися й продавали свої землі за безцінь. Так, у другій половині XVII ст. в містечку з'явилося 6 бобилів (безземельних селян).

Козаки підлягали сотенній адміністрації. Вони платили податки - гроші й продукти на утримання урядусотника,хорунжого, осавули, платили збори з тютюнових ділянок і пасік, а також непрямі податки. Козаки відбували поштову службу, їх залучали до лагодження укріплень, шляхів, гребель, примушували виділяти підводи. Військова служба надовго відривала їх від свого господарства. Веркіївські сотники часто брали за звільнення козаків від походів хабарі - грішми й худобою. Ці факти використовувала московська влада для компрометації устрою Гетьманщини та заманювання українців до кріпацького стану.

До складу Веркіївської сотні входило близько 7-9 населених пунктів. Серед основних населених пунктів, за час існування сотні, є: села Берестовець, Британівка, Заньки, Іллінці, Кошелівка, Смолярі та містечко Вертіївка.

Сотниками були: Іван Косинський (Колібаба) (1654-1659, 1672); Самуїл Афанасьєв (1692-1709); Павло Зимницький (1721-1732); Іван Адасовський (1733-1738); Іван Армашевський (1739-1761); Сидір Армашевський (1761-1766); Іван Варидарський (1770-1777); Сидір Армашевський (1777-1781).

1782 Веркіївка перетворена на волосний центр Ніжинського повіту Чернігівського намісництва Російської імперії. 1786 в містечку налічувалося 534 двори й проживало 1399 козаків та 1226 селян.

 Частина населення займалася ткацтвом, чоботарством та кравецтвом. Напередодні скасування кріпосного права тут жило 83 ремісники. Наприкінці 50 років у містечку відбувалися щотижневі базари та один ярмарок на рік. Заможні козаки й селяни частину товару продавали в Ніжині, а тютюн вивозили до Петербурга й Польщі.

В містечку 1859 року налічувалося 828 дворів, де жило 5733 чоловіка. Хоч кількість населення весь час зростала, у Веркіївці не було лікарні. Заможніші їздили за медичною допомогою до Ніжина, бідні лікувалися методами народної медицини. 1847 спалахнула епідемія холери.

Довідавшись про реформу 1861 року, веркіївці відмовилися працювати в економії господаря. Вимагали землі, розкріпачення без викупу. Для приборкання викликані війська. За уставними грамотами, 1086 селянам виділено на ревізьку душу по 1,8 десятини землі. В той же час поміщику належало 7400 десятин угідь. Така кількість землі не могла прогодувати сім'ю, селяни орендували ділянки чи наймитували. Стандартна плата косаря — 38, молотника — 20 коп.

Наприкінці 80-х років наймити жали за п'ятий сніп, молотили й віяли — за десятий, а під час неврожаїв ця плата зменшувалася.

Багато селян орендували землю з половини. Причому поміщики вимагали ще за кожну десятину поля поставити 2 косарі та зібрати й звезти в клуню урожай з 1/4 десятини. В основному сіро-піщані землі не давали високих урожаїв. Оброблялися погано, бо не вистачало робочої худоби. 1887 на 10 селянських дворів припадало в середньому 9 коней. З кожної десятини тут збирали по 65 пудів озимини та по 44 пуди ярини. У селян не було сіножатей, тому вони також орендували їх з половинні змушені були ще відробляти 2 дні за десятину.

На початку XX ст. земельний наділ на ревізьку душу становив уже 1,2 десятини. Безземелля перетворювало селян у сільськогосподарських робітників. Вони працювали в економії Терещенка, який мав близько 6,5 тис. десятин землі. Робочий день тут тривав від світанку до темряви, а плата за виснажливу працю дорослого робітника становила 40 коп. у день. Після скасування кріпосного права у 70 роках XIX ст. цукровий завод, що не витримав конкуренції, закрили. З 1873 року почав діяти винокурний завод.

1905 доведені до злиднів, безземельні селяни 6 квітня вдалися до мародерства і підпалів садиб поміщицьких працівників, які охороняли економію Терещенка. 18 квітня вийшли на демонстрацію з червоними прапорами й лівацькими піснями. Хотіли ґвалтом відібрати землю і розподілити між неуками. У жовтні погромили 12 садиб заможних селян, а 10 листопада підпалили економію Терещенка. Виступи були й 1906. На подвір'ї волосного управління зібралося близько 800 селян, які мали обрати уповноважених для виборів до Державної думи. Протестували проти визначених старшиною виборних, вимагали виборчого права. Примусили до втечі волосного старшину. Земський начальник з допомогою поліції провів «вибори» уповноважених із числа заможних господарів.

Більшість жителів була неписьменною. Крім училища, де вивчали садівництво й бджільництво, 1877 року у двох земських школах навчалося 89 учнів і працювало 2 вчителі. 1881 року засновано однокласну земську школу, 1909 — двокласну, 1912 — ще одну однокласну. 1913 земство відкрило бібліотеку.

1920 у Веркіївці відновлено роботу крупорушки, кузні, парового млина, олійниці та 40 вітряків. У листопаді 1925 року відкрито рух по залізничній лінії Ніжин—Чернігів через Веркіївку. Зустріч першого потяга стала справжнім святом.

З лютого 1923 року Веркіївка стала районним центром Ніжинської округи.

Розвивалися кооперативні засади в торгівлі. 14 січня 1924 року засновано сільське споживче товариство.

1925 в селі працювала лікарня, дві початкові школи, де навчалося 627 дітей.

У зв'язку зі змінами в адміністративному поділі 20 червня 1930 року Веркіївський район був ліквідований, а село, яке почали називати Вертіївкою, увійшло до Ніжинського району Чернігівського округу.

1934 збудовано радіовузол, що 1941 обслуговував 350 точок. Цим радіовузлом велася постійна комуністична пропаганда, а з літа 1939 року - нав'язувалася дружба з нацистами.

1935 відкрито десятирічку, до якої фактично не пішли діти 1932-1933 років народження - були убиті голодом. Крім неї, на 1941 діяли ще одна семирічна та дві початкові школи. Всього у Вертіївці навчалося 1436 дітей і працювало 48 учителів.

1940 в лікарні працювало 3 лікарі та 10 чоловік середнього медперсоналу.

З початком радянсько-німецької війни 413 веркіївців мобілізували до складу Червоної армії. 12 вересня 1941 року село окупували німці. За неперевіреними даними, розстріляли 43 жителі, серед них П. Д. Савченка, Ю. А. Маруню — голову споживчої кооперації, І. М. Півторацького — голову колгоспу ім. Ворошилова та ін. 35 юнаків та дівчат виїхали до Німеччини.

Населення провокували на саботаж розпоряджень німецької адміністрації. Членами Ніжинської комсомольсько-молодіжної організації, якою керував Я. П. Батюк, були й вертіївські комуністи І. А. Могильний, М. П. Дереза. Вони розповсюджували листівки, газети, передавали зведення Радянського інформбюро. У серпні 1943 їх заарештували, а через місяць разом з іншими диверсантами розстріляли в Ніжині.

15 вересня 1943 7 механізований корпус Червоної армії під командуванням І. П. Корчагіна звільнили Вертіївку. У боях за село вбито 29 солдатів й офіцерів 14 національностей, у т. ч. удмурт М. Теміцин, татарин К. Халідулін та ін.

Ще 1277 жителів села - майже все чоловіче населення - мобілізовано до Червоної армії після відступу німців. 628 чоловік нагороджено орденами й медалями. ЗванняГероя Радянського Союзу - льотчики, згодом генерал-майор Ф. Яловий та генерал-лейтенант І. Мороз. 657 уродженців загинуло.

 Загинув  і Герой Радянського Союзу Командуючий  Південно-Західним фронтом Михайло Петрович Кирпонос.

На кінець 1950 у лікарні налічувалося 25 ліжок, працювало 3 лікарі, 3 фельдшери, 10 медсестер. Відразу ж після вигнання окупантів розпочалися заняття в усіх школах. У 1950 році в середній, двох семирічних і початковій школах було 1500 дітей, яких навчало 70 учителів. З жовтня 1943 року почав працювати клуб. Відновила роботу бібліотека.

У 1960 році у школі було створено кімнату бойової слави, а пізніше 1970 році побудовано приміщення в якому створено музей М.П. Кирпоноса.

 У 2013 році музей у зв’язку з реорганізацією музейної мережі району став – Районним військово-історичним музеєм ім. М. П.Кирпоноса.

Музей національної пам'яті села Веркіївка

Видатні люди села

Герої Радянського союзу – Михайло Петрович Кирпонос, Іван Михайлович Мороз, Федір Степанович Яловий.

Герої Соціалістичної Праці – Макар Кузьмич Дудченко, Василь Григорович Тронь.

Герой України письменник – Юрій Михайлович Мушкетик.

Заслужений артист УРСР – В. М. Минько

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь