Дещо про неповну зайнятість працівників
Карантинні обмеження зумовили додатковий попит на нестандартні режими праці, зокрема, неповну зайнятість. Як відомо, неповна зайнятість – це зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення»). Праця на таких умовах розглядається як спосіб узгодження професійних та сімейних обов’язків, або ж є альтернативою скороченням у період економічних труднощів.
Законодавством допускається зменшення тривалості робочого дня, робочого тижня, а також робочого дня і робочого тижня одночасно.
АЛЕ ПОТРІБНО ЗНАТИ, ЩО:
Неповний робочий час впливає на реалізацію певних трудових прав
- У разі встановлення неповного робочого часу оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Необхідність дотримання процедури встановлення неповного робочого часу
- Неповний робочий час може бути запроваджений при прийнятті на роботу або згодом, за угодою сторін трудового договору або з ініціативи роботодавця.
Існує специфіка поєднання неповного робочого часу з деякими режимами праці
- Не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня.
Переважне право окремих осіб на встановлення неповного робочого часу
- Законодавство не обмежує коло осіб, які мають право працювати на умовах неповного робочого часу. Роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на прохання таких працівників: (1) вагітної жінки (ст. 56 КЗпП); (2) жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, у тому числі таку, що перебуває під її опікою (ст. 56 КЗпП); (3) жінки, що доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП); (4) батька, який виховує дітей без матері (зокрема, у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі) (ст. 186-1 КЗпП); (5) опікунів (піклувальників) (ст. 186-1 КЗпП); (6) одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів (ст. 186-1 КЗпП); (7) жінки в період перебування у відпустці для догляду за дитиною. Це право поширюється також на батька дитини, інших родичів, які фактично доглядають за дитиною в період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною (ст. 18 Закону України «Про відпустки»); (8) осіб з інвалідністю незалежно від групи інвалідності (ст. 172 КЗпП); 9) осіб похилого віку (ст. 13 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»). Обов’язок роботодавців сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі
- роботодавець зобов’язаний нараховувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за основним робочим місцем працівника у розмірі не меншому, аніж від мінімальної зарплати
Більш детально за посиланням https://is.gd/tBhUYr
